Chapter Text
Нікі був абсолютно впевнений, що щойно зробив серйозну помилку. Попри усі знаки які до цього вели, як-от незліченна кількість болючих подряпин на його руках та пневмонія як ось-ось зведе його в могилу, він залишався оптимістом
Двадцятихвилинна подорож додому після зміни в «Солоденькі» зазвичай включала похід за продуктами, коли їхні полиці починали виглядати занадто порожніми. До цього додавалася й розмова з Еріком, якщо у нього була вільна хвилинка або підтанцьовування у машині під їхній спільний плейлист.
Рух на дорозі був просто кошмаром. Його кілька разів майже збили якійсь надто впевнені водії, чиє гучне музло змушувало їхні показні машини сильно трястися. Це стало вже частиною щоденної рутини. Він спробував свої сили в паркурі, стрибаючи з дороги й, при цьому, активно показуючи середній палець дурням за кермом.
Чоловіки із тендітною самооцінкою та маленьким хуєм часто компенсують свої недоліки великими, дорогими машинами. Він відмовляється думати, як це може стосуватися Ендрю та GS.
Їхня машина була прекрасною і первістком Ендрю, тому він отримав безпосередньо роль дідуся. Звичайно, спосіб її придбання був нетрадиційним і, чесно кажучи, незаконним, але вона була настільки корисною і разючою, що він схильний забувати, хто, а точніше, що її купило. Життя з Ендрю спотворило його моральні принципи.
Користуватися нею було недешевим задоволенням, враховуючи що він працював на двох роботах та мав прогодувати трьох голодних хлопців. Колумбія не була найкращим містом для піших прогулянок, якщо бути переїханим майже на кожному повороті не є тому доказ, але це заощаджує йому купу грошей. Свіже повітря та подекуди зелень майже спонукала його хотіти прогулюватися заради психічного здоров’я, чи як там кажуть. Але до цього ще не дійшло. Ерік ніколи не міг повністю приховати жах на обличчі, коли заходила мова про фізичну активність Нікі. Він тренував усі потрібні м’язи, коли поруч був його надзвичайно гарний хлопець — на якого він міг видертися, як на дерево. Дякую, усе під контролем.
Сьогоднішній день не повинен був відрізнятися. Він повертався додому, всіма силами уникаючи бути розпорошеним на Тойоті та із захватом розповідав Еріку про парк неподалік, повз який завжди проходив, але жодного разу не заходив. Навіть дощ, що струменів з його парасольки, не міг переконати його сісти в машину. Він був рішуче налаштований триматися своєї рутини, хай навіть ціною запалення легенів.
Бог, очевидно, мав інші плани щодо нього, тому вже за десять хвилин подорожі Одіссея він помітив щось маленька та темне, яке ховалося у кущах за кілька кроків від нього. Зупинившись, заінтригований цим і, в поспіху не пояснивши нічого Еріку, поклав слухавку. Це щось смутно було схоже на кота, промоклого до нитки і яке сильно тремтіло.
— Ох, біднесеньке, — мовив ніжно, нахиляючись, щоб взяти на руки.
Це було поганим рішенням. Кіт одразу ж вигнув спину, а шерсть, здавалося, ніби тремтіла від шипіння. Він був маленький, та очевидно, сильно поранений. Спина просякнута жахливими ранами, з яких линула кров. Шерсть здавалася коричневою, але важко точно визнати колір через усю кров та дощ.
— Ох, Боже! — відсахнувшись через неочікуваний звук, він майже виколов собі око веселковою парасолькою. Кошеня невпинно шипіло, підсуваючись все більше в куток і не переставало зиркати на Нікі, наче кажучи: «Тільки посмій підійти!»
На жаль для котеняти, він став матір’ю двох злих чортят, один з яких емо чи гот. Підлітки. Тому впоратися з одним недружнім котиком не є чимось важким. Подряпини не можуть бути гіршими за ножі Ендрю.
— Послухай, котику, — він помахав вказівним пальцем у бік нявкаючої кульки в кущах. — Я намагаюся допомогти. Не думаю, що ти мав гарний досвід із людьми, але тут холодно і мокро, і якщо покину тебе, то захворієш на пневмонію або переохолодження, в залежності того, що натсане раніше. Кошеня сердито зашипіло.
— Не сперечайся зі мною! Ти знаєш, що я правий! - він зупинився, роздумуючи над наступним кроком.
Загалом він має лише два варіанти, якщо хоче зберегти життя цьому котику. Перший — віднести його до ветеринара або в один із притулків та залишити в руках професіоналів. Кількість травм кошеняти було важко визначити на око, тож краще було не ризикувати й одразу помчати до найдешевшої ветеринарної клініки.
З іншого боку, агресивна та захисна сторона кошеняти була акою знайомою. Це нагадало про Аарона та те, як він розквіт під його опікою. Можливо, це більше пов’язано з тим, що йому не доводиться остерігатися матері і, що його брат-близнюк нарешті поруч, але Нікі хотів би також взяти на себе трохи заслуги за те, що Аарон став більш щасливим. Можливо, цьому кошеняті просто потрібні любов і терпіння, яких воно точно не знайде, поранене в випадковому кущі під час зливи.
Для близнюків буде корисно мати щось, за чим потрібно піклуватися. Вони трохи позбавлені емпатії та соціально незграбні, тому кіт зможе їх зблизити та змусити бути більш співчутливими до інших.
Залишається тільки сподіватися.
Також відвідання ветеринара не дешеве. Можливо, Аарон зможе підлатати котеня допоки він не назбирає достатньо грошей для зустрічі зі справжнім лікарем.
Визначившись, він присів біля куща і суворо подивився на кошеня.
— Я заберу тебе додому, і Аарон на тебе подивиться. Він не ветеринар, але хоче вступити до медичного і вміє очищати та обробляти рани. Наразі цього вистачить.
Кошеня справді виглядало наляканим. Навіть перестало шипіти на нього. Шах і мат.
— Будинок теплий та сухий, тому ти тільки в плюсі. Якщо Аарон та Ендрю захочуть тебе залишити, тоді вже відведемо до ветеринара для огляду та щеплення. Лише заощаджу пару сотень баксів. Чи нормально бу—
Навіть не встигнувши договорити, як котеня пробігло повз нього на тротуар, злякавши Нікі настільки, що він аж впав на зад в неглибоку калюжу.
— На які жертви ідуть батьки заради своїх дітей, — подумки поскаржився він, піднімаючись з землі.
Пухнаста кулька не встигла далеко втекти. Вона кульгала до дротяного паркану, що оточував парк з одного боку. Плямистий слід крові, який кошеня залишало, змусив його здригнутися від співчуття.
Ковзаючи по мокрій траві в погоні за бездомним, пораненим кошеням - е було не зовсім те, як він уявляв свій день. Але ось що вийшло. Нікі простяг руки до дикого кошеняти, яке вперто уникало відчайдушних спроб впіймати його. Цей клятий кіт був неймовірно розумним, це він мав визнати. Попри відкриті рани, він не був особливо швидким, але залтшався спритним, розважливим і, якимось чином, міг передбачити кожен його рух. Штани Нікі були брудні та липкі, а парасолька десь по дорозі зламалася, але він не здавався. Не зараз, коли кошеня ставало млявим і некоординованим від виснаження та усіх ран.
Нарешті Нікі вдалося накинути на нього свою куртку та міцно притиснути клубочок до грудей. Крик котеня ставало все гучнішим, коли воно почало вириватися з рук та дряпати усіма своїми чотирма лапами. Якимось чином кігті пройшли через теплу куртку, але Нікі було байдуже. Його більше хвилювали відкриті рани та сильне тремтіння кошеня в його руках. Підручних засобів може не вистачити, щоб вилікувати його в дома.
Нікі старався обережно дістатися додому, щоб не надто сильно трясти тваринку у своїх руках. Спроби вирватися ставала все слабшими та рідшими, і він не знав, як це розуміти. Полегшення? Абсолютно. Згубно? Можливо, навіть гірше. Залишилося лише сподіватися, що кошеня просто втомилося, а було не на порозі смерті. Аарон не зможе витягти його з такого стану.
До речі про Аарона, потрібно було подзвонити та попередити його, щоб той знайшов аптечку. Останнім часом все менше нею користувалися, і слава Богу. Перші місяці життя з близнюками запам’яталися купівлею великою кількістю вати та антисептику. Їхні братські стосунки більше нагадували гру на виживання, ніж теплі почуття, але з часом вони все одно дійшли б до цього. Та, можливо, цей день уже не за горами. Він би хотів зберегти дві інші вази та не збирати потім дрізки після ще однієї сварки.
Дощ просочився крізь численні шари одягу, і холод проникав у самісінькі кісти. Штани незручно прилипли до тіла, а взуття хлюпало з кожним кроком. Він рішуче прямував до вхідних дверей, тримаючи в тремтячих руках нерухоме кошеня. Не надто добрий знак, подумав Нікі та почав стукати сильніше.
Хтось з близнюків нарешті спромігся прочинити двері, але Нікі не бачив крізь мокрі кучері, що впали йому на обличчя, тому сліпо пройшов до вітальні, штовхаючи брата перед собою. З нього капала вода, а за ним у кімнату тягнулася смуга багнюки.
— Нікі, якого хуя? Чого ти весь мокрий? Ти реально пішки йшов?! — прокричав Аарон з-за спини Нікі, все ще притримуючи відчинені двері та впускаючи дощ, як дурень.
— Сюрприз! — вигукнув Нікі з нотками божевілля в голосі, скинув промоклу куртку на підлогу та підняв над собою щось маленьке й мокре.
Щось жалібно заскиглило.
Аарон та Ендрю витріщилися на нього, не промовляючи ні слова.