Archive of Our Own

— Чімін,— чітко говорить Техьон, занадто різко, рубає склади, тому повторює м’якше: — Чімін, — так краще. Він киває і продовжує: — Ти мій найкращий друг. Для мене немає нічого важливішого за твою дружбу. Але нещодавно я зрозумів… що це не єдиний спосіб, яким я тебе люблю. Я люблю тебе всіма можливими способами. Чімін, я кохаю тебе.

Він знову киває й озирається своєю порожньою кімнатою. Його коротка промова написана в кутку блокнота, в якому решта сторінки заповнені каракулями, схемами та закресленими спробами. Він сів майже чотири години тому, щоб розібратися в цьому. Зараз надворі темно, під чим Техьон має на увазі какофонію веселкових вогнів Західного Голлівуду, яка розмальовує його жахливу маленьку студію немов гарячковий сон, і Техьон передбачив кожне запитання, яке Чімін міг би йому поставити.

Коли він закохався?

Він завжди, мабуть, був закоханий, в цьому житті, у наступному, ще до того, як почув ім'я Чіміна, але саме закінчення коледжу змусило його це зрозуміти. Тепер їм доводиться докладати більше зусиль, щоб бачитися, з їхніми різними роботами та Чіміном, який повернувся жити до батьків щоб заощадити. Все не так, як раніше, коли вони щодня були весь день разом, розлучались лише на одну-дві пари та переписувались у Snapchat протягом них. Техьон сумує за Чіміном інакше, ніж за іншими, готовий наполегливіше шукати час для нього. Він відчував це дуже довго, але лише нещодавно знайшов цьому визначення.

Чому не раніше?

Техьону дуже шкода, що не зрозумів цього раніше — шкодує, що не зрозумів цього тієї ж миті, як побачив Чіміна на орієнтації для першокурсників, він хотів би не втрачати ні секунди, але особливо він шкодує, що не зрозумів цього, коли вони ще навчалися. Коли було простіше жити разом, обережно перевіряти речі, як це робили Хосок з Юнґі, коли були студентами. Але він був такий щасливий тим, що у них було, що забув подумати про те, що буде далі. Техьон завжди до всього підходить по-своєму, у свій час, і сподівається, якщо Чімін любить його навзаєм, то зрозуміє.

Чого він хоче?

Він хоче зводити Чіміна на набережну, купити йому морозиво, розгромити в аркадних іграх, поцілувати наприкінці вечора і зрозуміти, чи достатньо їм обом це сподобається, щоб зробити це знову. Він хоче багато поцілунків. Він хоче знати, чи є щось, чого хоче Чімін. Він не хоче  поспішати якийсь час із сексом, але він точно його хоче. Він хоче, щоб ці бажання не зруйнували їхню дружбу, якщо Чімін не хоче того самого.

Деякі ранні версії Техьонової промови містили всю цю лавину інформації, такий натиск, що навіть наодинці переповнював кімнату. Він скоротив все до двох найважливіших пунктів: «я кохаю тебе» і «для мене немає нічого важливішого за нашу дружбу», а далі подивиться, що скаже Чімін. Якщо виникнуть питання, вони зможуть знайти на них відповіді. Якщо виникнуть проблеми, вони зможуть їх вирішити. Якщо перед ними відкриється новий шлях, вони зможуть знайти його, коли підуть.

Якщо це зруйнує їхні стосунки, це знищить Техьона. Проте це вже трохи руйнує його. Сьогоднішня криза — результат кількох днів настирливої агонії після їхньої останньої тусовки з Чіміном. Якийсь мачо з жахливим коротким їжачком нависав над Чіміном біля бару, і Чімін сміявся з його дурних жартів та робив компліменти його татуюванням, а Техьон почувався нещасним. Потім Чімін сказав хлопцеві, що залишить свій номер, але сьогодні ввечері хоче провести час з другом. Хлопець взяв номер та пішов, і всі, крім Техьона, поставилися до цього з розумінням. Навіть отримавши повну увагу Чіміна, він почувався самотньо, похмуро і дивно. Телефон Чіміна продовжував світитися, Чімін це ігнорував, але Техьон щоразу відволікався.

Чімін бачив, що щось не так і постійно запитував: «Ти злий на мене?»

Тож настав час сказати правду. Правда в тому, що Техьон тепер весь час думає про Чіміна так, як несправедливо приховувати. Він забирає час Чіміна, приймає його ніжність і дивиться на його тіло з чимось таким потужним і невловним як дим, що розходиться в легенях, і Чімін має право знати. Відступити, якщо йому це потрібно.

У Техьона болить живіт. Він залишає блокнот на підлозі та лягає на ліжко, спостерігаючи як фари, стробоскопи та мерехтливі різнобарвні вогні клубу через дорогу переливаються на його заплямованій стелі, немов калейдоскоп.

Техьон добирається мальовничими манівцями до більшості місць в яких опиняється, але Чімін не такий. Він знає чого хоче і йде до мети з повною відданістю. Він ніколи не соромився спати з кимось. Іноді він також буває невпевненим у найдурніших речах, тому важко сказати напевно. Але якби Чімін хотів його, думає Техьон, то він, ймовірно, про це знав би.

Однак, що б не сталося, Чімін має це почути. Це добре, правильно, відповідально. Навіть якщо стане гірше, буде краще. Техьон більше не може нести це сам і довірить гарним, люблячим рукам Чіміна бути ніжними з усіма уламками його серця.

Завтра Хаотичний Бранч — поговорити з Чіміном наодинці має бути не складно, чи то під час бранчу, чи після. Ідеальний план.

Телефон Техьона вібрує. Він перевертається і витягує його з куртки на підлозі.

Чонґук
Йо, що робимо з Чіміном завтра?

Техьон витріщається на повідомлення. Чонґук — не та людина, яку можна запідозрити в екстрасенсорних здібностях.

Та на екрані Техьона білосніжно світиться дата і він усвідомлює. 31 березня.

Завтра День Дурня.

🍸🍹

Техьон не збирається освідчуватися в День Дурня — саме те бутафорське лайно, у яке він міг би вляпатися, і він пишається собою, що хоч раз вчасно зупинився аби уникнути цього. Та все одно немає причин не спитати поради в Юнґі, тому він пише і запитує, чи той не проти зустрітися на Хаотичному Бранчі трохи раніше.

Батьки Юнґі та Техьона дружать. Скільки вони себе пам'ятають, Юнґі був взірцем для наслідування та духовним наставником Техьона, і, зокрема, він перебуває у найчудовіших, найнадійніших стосунках, свідком яких мав честь бути Техьон. Кохання між Юнґі та Хосоком глибоке, вони обидва працьовиті, амбітні та віддані своїм цінностям, і те що Техьон бачив у цьому викликає в нього трепет.

Та що в них справді чудове, так те що вони не показують цього явно. Вони постійно влаштовують безглузді танцювальні батли, грають у складні ігри в удавання або вбирають дивні парні аутфіти без жодної зрозумілої причини, розважаючись у дурнуватій бентежній манері, яка приносить їм цілковите задоволення. Іноді Юнґі лягає на землю і не встає, доки його «батарея не зарядиться» від того, що Хосок тримає його за руку і гуде «біп-біп-біп». Вони існують у позачасовому задротстві маленьких дітей чи людей похилого віку, і Техьон такого не хоче — це жахливо для всіх, крім цих двох, ось у чому суть — але він прагне такої близькості та синхронності.

(Він думає, що може бути настільки ж близьким із Чіміном).

Тож на питання в серці Техьона «а що, як я все зруйную? а що, як я вже зруйнував?» може відповісти лише Чімін, але він все одно хоче почути що скаже з цього приводу Юнґі. Юнґі закохався в друга і нічого не втратив. Все чудово.

Техьон приїжджає на Хаотичний Бранч раніше за всіх. Ресторан просто затишний і старомодний, хаос приносять вони. Він сідає за барною стійкою, бо потрібно щоб вся компанія зібралась, щоб зайняти столик. Він замовляє собі мімозу й ірландську каву для Юнґі та намагається кілька разів глибоко заспокійливо вдихнути, але його легені стиснулися.

Юнґі приходить точно в домовлений час, блідий і вдягнений у біле, наче маленька людина-привид. Можливо, це просто гра кольорів, але він здається якимось хворобливим.

— Гей.

— З тобою все гаразд?

— Взагалі-то добре, що ти хотів зустрітися раніше. Є дещо доволі важке, про що я хочу з тобою поговорити, — Юнґі робить глибокий вдих і видихає так, ніби він на занятті з йоги. Він сидить так близько до Техьона біля бару, що той відчуває його теплий видих, але голос все одно важко розібрати крізь брязкіт посуду та гомін. — Хосок зі мною порвав.

Техьон дивиться на нього з кам’яним обличчям:

— Ха-ха. З першим квітня.

Юнґі скривив губи в літеру «О» від награного подиву. Техьон так само драматично закотив очі. У ньому миттєво спалахує гнів. Теоретично, першоквітневі жарти — саме той задротський старечий гумор за який він так любить Юнґі з Хосоком. Юнґі не знає про що думав Техьон і наскільки натягнуті його нерви. Несправедливо злитися, але важко стриматися.

— Я не ідіот. Я знаю, який сьогодні день, — Техьон винен Чонґуку за те повідомлення. — Не смішно, це злий жарт.

Належним чином присоромлений Юнґі опускає очі:

— Добре. Вибач. Про що ти хотів поговорити?

Техьон більше не хоче заводити мову про Чіміна. Ніжна, крихітна надія всередині нього — не жарт. Він вже почувається зрадженим, навіть якщо Юнґі зробив це не навмисно.

На щастя завжди знайдеться щонайменше чотири різні справи, у яких Техьону потрібна допомога Юнґі. Керівник Техьона в журналі де він працює попросив відібрати портфоліо з найкращих фотографій за цей рік, щоб подати його на премію, він має в телефоні теку з улюбленими знимками, але їх ще треба відсіяти. Він передає телефон Юнґі й сидить, підперши підборіддя рукою, поки той переглядає фото.

Ресторан розташований у старому будинку і складається з кількох маленьких кімнат замість однієї великої зали. Тут багато стін за якими можна зникнути, кутів, у яких можна сховатися, внутрішні вікна та дзеркала створюють враження лабіринту. Техьон уявляє світ в якому він тягне Чіміна в таємний закуток, обійняти за талію та поцілувати в губи, хоча його винний сором водночас сичить, що Чіміну це могло б бути неприємно. Останнім часом кожен куток і тінь здаються місцями для створення таємниць.

Юнґі відхиляє дві фотографії та видаляє їх, коли Техьон погоджується. Він ще сортує своїх фаворитів в окрему теку на телефоні Техьона коли заходить Джин.

— Чонґук доповідає з танців, — він піднімає вгору телефон. — Схоже, Хосок спробував влаштувати несмішний першоквітневий розіграш.

— Що, сказав, що вони розійшлися? — запитує Техьон. — Юнґі спробував це прокрутити зі мною.

— Найгірший жарт, — говорить Джин. — Банальний і підлий.

— Я ж сказав, мені шкода… — починає Юнґі.

— Шкода твоїх нудних жартів, — перебиває Джин.

Юнґі сердито пихкає:

— Я ж перепросив, просто забудьмо про це. Ось, мені подобаються ці, — він повертає Техьону телефон і питає Джина: — Чим займався, як пройшло твоє побачення?

— Яке саме? — безтурботно уточнює Джин і це дає поштовх розповіді, поки Техьон переглядає вибрані  Юнґі фото. Видається, він обрав найчіткіші кадри з виразними портретами, впереміш  з меншою кількістю фото натовпу чи планів у повний зріст. Гортаючи, Техьон розуміє, що в цьому є сенс.

Наступним приходить Намджун, і вони тісняться у своєму кутку бару — тепер це більше схоже на чергу, ніж на компанію. Техьон робить комплімент його куртці, показує фотографії та приймає похвалу. Юнґі опинився в самому кінці, відтіснений за плече Джина через те що вони намагалися втиснутися в цей незручний простір. Він більше зосереджений на своєму телефоні, ніж на розмові, але Техьон ловить його погляд і говорить:

— Дякую, ти маєш рацію.

— Хьон ніколи не помиляється, — відгукується Юнґі.

Тепер Техьону здається дурістю, що він не запитав про Чіміна, не сказав правду, яка тисне на нього, але вже пізно.

Чімін, Чонґук та Хосок ходять на танці перед Хаотичним Бранчем, тому вони з’являються останніми, всі разом. На Хосоку велика куртка з камуфляжним принтом поверх танцювального одягу, на Чонґуку — жахливе жовте худі з написом «KOOKS ONLY NO LOCALS» великими літерами. Чімін, мабуть, залишив куртку в машині. На ньому тільки чорна вузька футболка та спортивні штани, його руки бліді й рельєфні здаються яскравими в цьому напівтемному барі. Техьон тягне його в обійми ніби під дією якоїсь сили.

Чімін сміється, але солодко, задоволено:

— Ти ж бачив мене три дні тому.

— Знаю, — Техьон надув губи. — Я сумував за тобою цілих три дні.

Тепер нікуди відійти, вони семеро набилися в крихітному закутку бару, тому Чімін залишається в його обіймах.

— Щоразу як сумуватимеш за мною, пиши.

— Тоді я писав би тобі весь час.

Чімін тицяє Техьона в груди:

— Саме так.

Позаду них Чонґук розмовляє з Намджуном:

— Техьон,— кричить він, — я хочу подивитися фотографії!

Техьон нарешті випускає Чіміна з обіймів, щоб дістати телефон з кишені. Його руки ковзають по талії Чіміна і він, як і завжди, зауважує як ідеально вона йому підходить: наче тіло Чіміна було створене саме такого розміру, щоб лягати в руки Техьону. Чи навпаки — Техьон народився другим, про що Чімін завжди нагадує. Можливо, його руки були створені тримати Чіміна.

Чімін тремтить, потираючи свою оголену руку. Дивлячись в телефон, щоб відкрити фото, Техьон запитує:

— Тобі холодно? Де твоя куртка?

— В машині. Мені не холодно, тут спекотно.

Це правда, але він тремтить. Техьон знизує плечима та передає телефон Чонґуку, який захоплено ахає над портфоліо. Техьон повертається віддати належне своєму головному редактору і виявляє, що Юнґі з Хосоком зникли.

— Куди подівся Юнґі? — запитує він.

Зауваживши пропажу майже всі здаються так само здивованими як він, але Джин кривить знуджену гримасу:

— Хосок витяг його звідси. Мабуть, планують наступний раунд свого дурного першоквітневого жарту.

— Якого жарту? — запитує Намджун.

— Хосок сказав вони розійшлися, — відповідає Чімін.

— Ох, ауч, — відгукується Намджун.

— Жарт в тому, що кохання мертве, — каже Чонґук. — Жорстокий стьоб.

Намджун хитає головою:

— Це злий розіграш.

Хостес підходить сказати, що їхній столик готовий, і Техьон пропонує знайти й покликати Юнґі та Хосока. Вони на терасі біля бару, Техьон бачить їх крізь вікно, вони дивно стоять: Юнґі зі схрещеними руками, а Хосок над ним, вперся рукою в стіну біля голови Юнґі, але йому доводиться випустити їх з поля зору, щоб пройти до дверей на терасу, і наближаючись він чує їх з-за рогу, перш ніж знову побачити.

— Чого ти хочеш? — говорить Хосок.

Техьон зупиняється і притискається до стіни немов мультяшний кіт, його охоплює шпигунський азарт. Вони планують свій розіграш — якщо він їх викриє, то зможе швидко повернутися до столу і вони вигадають план помсти.

— Мені все одно, — відповідає Юнґі. Техьону доводиться дуже напружуватися, щоб його почути. — Я просто… не хотів знову плакати перед Техьоном.

У Техьона падає щелепа. Що?

Звучить так, ніби вони справді…

Ні…

Але вони не можуть…

Це Юнґі та Хосок.

Він згадує ранок. Синці під очима Юнґі, його здивоване обличчя. Я перепросив, просто забудь про це.

Йому потрібно забагато часу на роздуми, але Хосоку також потрібно забагато часу на відповідь, і коли він говорить, у його голосі щось жахливе, чого Техьон ніколи раніше не чув, щось низьке, вібруюче і майже загрозливе.

— Юнґі.

— Це була паршива ідея розповісти їм всім разом, — говорить Юнґі. — Я забув про це йобане перше квітня.

Техьон розвертається і біжить назад до столу. Він негайно несе цю проблему прямо до Намджуна. Він падає в крісло поруч із Чіміном і говорить:

— Здається, вони й справді розійшлися.

— Вони не розійшлися, — відрізає Джин. — Ми не поведемося на першоквітневий жарт, я цього не дозволю.

Серце Техьона б'ється так швидко, що голос уривається та перехоплює подих:

— Юнґі сказав, що забув про перше квітня, і сказав, він сказав: «я не хочу знову плакати перед Техьоном», — його голос уривається на власному імені.

Чипсина з сальсою, яку Чонґук якраз підносив до рота, на мить завмирає в повітрі, доки він не запихає її цілою в рот і супить брови дивлячись на Намджуна. Щоки рухаються, поки він жує.

— Ти… чув, як він це сказав? — запитує Намджун.

Техьон киває.

— Він знав, що ти чуєш? — запитує Джин. — Вони тебе бачили?

Техьон хоче сказати «ні», але не впевнений: він бачив їх через вікно, вони могли бачити його. Можливо, там є дзеркало, щоб бармени могли стежити за тим боком патіо де він ховався, Техьон не пам'ятає.

— Можливо? Я не знаю.

Джин розводить руками, ніби каже «от бачиш». Тихо, ніби говорить лише з Джином, хоча весь стіл слухає, Намджун питає:

— Думаєш, він сказав би щось таке просто заради жарту?

— Так, — Джин вивчає обличчя Намджуна, Техьона, оглядає Чіміна та Чонґука. — Не ведіться на це. Я покладу край своїй дружбі з будь-ким, хто в це повірить.

— Він звучав дуже сумно, — обмірковує Техьон і запитує Чіміна: — Що саме тобі сказав Хосок?

— Він сказав: «Ми з Юнґі вирішили взяти перерву».

Техьон закусив губу:

— Юнґі сказав: «Хосок порвав зі мною».

— Годі, — каже Джин. — Не допомагайте їм маніпулювати вами. — Хосок підходить до столу один і Джин накидається на нього. — Перестань знущатися з Техьона лише тому, що він другий за вродою після мене.

— Я сьогодні навіть не розмовляв з Техьоном! — вигукує Хосок. Він сідає на вільне місце поруч із Намджуном, дивиться на останній стілець біля себе, де доведеться сісти Юнґі. — Привіт, Техьон. Як ти?

— Нормально, — слабко відповідає той.

— Він засмучений, бо ви з Юнґі дістаєте його, а це не дуже ввічливо, — каже Чонґук, розбризкуючи навколо крихти тортильї. — Тільки мені можна до нього чіплятися, бо я маю фізичну силу аргументувати свої претензії.

Хосок здається приголомшеним, але мовчить. Якщо це розіграш — його слід ігнорувати; якщо ні — треба дати Хосоку та Юнґі стільки простору, скільки їм потрібно. Тож в будь-якому разі найкраще — зупинитися.

— Зі мною все гаразд. Справді, — говорить Техьон,  — і я почав тягати залізо, тож краще стережись, Кук.

— Тільки спробуй, — Чонґук усміхається з таким ніжним захватом, який Техьон відчуває до крихітних собачок, коли ті намагаються напасти.

Коли Юнґі підходить до столу, він приносить з бару тацю із шотами. Хосок і Джин за кермом, але всі решта беруть по одному, і тепло розливається від живота Техьона аж до пальців рук і ніг. Чімін запитує:

— Як справи у твоїх батьків? Моя мама завжди питає, — і це тиха, особиста розмова, через яку Техьон схиляється ближче до Чіміна.

Шампанське, розгубленість і текіла нуртують у голові Техьона, а Чімін вигинається до нього над підлокітником свого крісла так, що… ну, це просто видається навмисним. Чімін вміє керувати тілом, рухатися та позувати, і що б він не робив зі своїм хребтом, щоб націлитися на Техьона наче носова фігура на кораблі, це здається неприродним.

Здається, цей вигин там навмисно — як спуск, що має провести руку Техьона від пухнастого, перепаленого фарбою волосся Чіміна вниз по напруженій лінії його спини під час довгого, повільного поцілунку. Проте також здається, що думати так про свого друга — жахливо. Про друга, який тобі довіряє, який просто має тіло, що рухається світом незалежно від тебе, якщо ти не впевнений.

Чімін торкається Техьона поки вони розмовляють. Не тільки руки, ще грудей, обличчя, волосся. Відчуття всієї цієї уваги зачаровує, приковує увагу Техьона. Якби Чімін поводився так з якимось хлопцем в клубі, Техьон би вже викликав собі таксі додому. Але це не означає, що Чімін усвідомлено поводиться так з ним, і зрештою Техьон не хоче бути просто «якимось хлопцем із клубу».

Він міг би просто зараз відкрити рот і сказати: «Для мене немає нічого в світі важливішого за нашу дружбу» і «Я кохаю тебе». Ніхто навіть не звертає на них особливої уваги. Його серце калатає, підслизається на калюжі текіли й гепається на дупу, тож йому доводиться відвести погляд від обличчя Чіміна бодай на секунду. Просто щоб перевести подих. Чімін хмуриться, коли Техьон знову дивиться на нього.

Техьон дав волю всім цим думкам, назвав їх, упорядкував і прописав у сценарії лише для того, щоб випустити їх назовні. Абсурдно, що він міг роками кохати свого найкращого друга, а тепер не може витримати й дня не сказавши йому про це, але саме в такому стані він зараз. Його щоки горять.

Крім того, просто зараз Юнґі з Хосоком доводять до сказу чоловіків, міцніших за Техьона.

Хосок нахилився через стіл та обговорює з Чонґуком тонкі нюанси чогось, над чим вони працювали сьогодні на тренуванні. Це руйнує хімію за столом — гучна розмова через середину, в якій інші не можуть брати участі, і це саме та річ, яку зазвичай контролює Хосок. Можливо, він контролює це і зараз, робить це навмисно. Намджун витріщається на Хосока так, ніби хоче дістати скальпель і розтяти його.

Джин з Юнґі опинилися на іншій стороні розлому, але не говорять між собою. Джин мовчки лютує, а Юнґі перехиляє шоти.

Техьон спостерігає, як він здригається від своєї четвертої чарки та акуратно ставить її в ряд інших на столі перед собою.

— Вони не могли розійтися, — шепоче Чімін нахиляючись ближче. — Чому вони обидва тут? Вони просто не прийшли б.

— Юнґі сказав: «Це була помилка, розповісти їм усім одразу», — шепоче у відповідь Техьон. — Хоча, можливо, саме це вони й планували.

Обличчя Чіміна сумнішає. Він повернувся до Юнґі, і Техьон теж, супить брови на дещо цікаве. Щось ламається у виразі обличчя Юнґі — миттєве й нечитабельне: просто розімкнуті губи та вдумливий відблиск в очах, а потім його рот скривлюється, він робить глибокий вдих і ховає обличчя в долоні.

— Ой, та заспокойся вже, — починає Джин, а Юнґі прибирає долоні від обличчя, червоного й залитого рясними сльозами. Він кліпає і нова сльоза стікає йому на губи.

— Твою мать, — Джин так сахається, що мало не перекидається зі стільцем, Чонґуку доводиться його ловити. Хосок схрещує руки на грудях і зітхає, нахмурений Намджун нахиляється над столом, а Юнґі так різко встає та швидко йде, що привертає увагу всіх відвідувачів.

Вони сидять мовчки. Всі дивляться на Хосока.

— Повірте, він не хоче, щоб я йшов за ним, — говорить він своїй мімозі.

Горло Техьона гаряче від сліз. Джин і Намджун запитально переглядаються, а потім Намджун киває, встає і йде за Юнґі слідом.

— Що за хуйня? — шипить Джин.

Голос Хосока рівний, така жахлива байдужість, якої Техьон ніколи від нього не чув, і він не затинається коли розповідає:

— Юнґі отримав пропозицію роботи на Східному узбережжі, я сказав, що не хочу стосунків на відстані, і, можливо, нам варто зробити перерву, щоб подумати, а тепер він думає, що я його кинув, тож це, мабуть, моя відповідь.

— Здається, я тобі досі не вірю,— говорить Чонґук.

— Дякую, це допомагає.

Чімін тягнеться до руки Техьона, хоча від цього клубок у горлі стискається ще сильніше. Чипсина рухається від миски з сальсою до Чонґукового рота з траурною повільністю.

Кілька людей за сусідніми столиками витріщаються на них, хоча зараз вони просто сидять і уникають зорового контакту між собою. Намджун і Юнґі повертаються через, здається, цілу вічність, але ймовірно за кілька хвилин. Юнґі тримається позаду прикриваючи рукою заплакане обличчя, а Хосок дивиться в стелю.

Намджун з кам'яним виразом і тремтячими руками забирає куртку Юнґі та свою з крісел. Він тягнеться до задньої кишені за гаманцем, оплатити їхні напої, але Джин каже:

— Не турбуйся. Я сам заплачу.

Хосок знову зітхає. Юнґі опускає руку і його обличчя кривиться.

Від сміху.

— Ми закінчили? — відчайдушно питає Хосок. — Можемо ми закінчити й ніколи більше цього не робити?

Джин видає якийсь безгучний вереск жаху, а Юнґі згинається від реготу і, можливо, жоден із них не чує, як Намджун говорить, тихо, але чітко:

— Ні. Категорично ні. Ні, — Техьон заглядає в очі Намджуну, намагаючись зрозуміти, що відчувати, і все погано. У нього болить горло, він за крок від того, щоб розплакатися, і стає ще гірше, коли Чімін відпускає його руку.

— Ти збирався заплатити за випивку! — Юнґі тицяє пальцем у Джина. — Я тебе розвів, я реально тебе обдурив! З йобаним днем дурня, Сокджин!

Чонґук вибухає ангельським сміхом і пірнає за черговим чипсом.

— Жарт, що кохання взагалі існує!

— Це не смішно, — Намджун сідає ніби в нього підкосилися коліна, розтирає обличчя руками, та все одно здається що він височіє над ними.

— Ти розповів їм промову? — запитує Юнґі.

— Розповів, — каже Хосок.

— Подача була жахлива, — вставляє Джин. — Абсолютно ніяка.

— Байдуже, ти повівся, — говорить Юнґі та знову регоче.

— Знаєш, може ви трохи перестаралися, — каже Джин. — Навчися відчувати атмосферу.

— Ах, одразу після тебе, — відрізає Юнґі.

— Ви обидва з цим вмрете, — велично каже Чонґук. Чімін сміється, Техьон дивиться на його усміхнене обличчя. Він здається розслабленим.

Хосок дивиться на Намджуна, потім на Техьона, заглядаючи глибше, ніж Техьону хотілось би.

— Це надто складно. Не думаю, що створений для таких розіграшів.

— Це був твій жарт, — Юнґі падає поруч, нахиляється до плеча Хосока, а той закидає руку на спинку його стільця. Їм навіть не потрібно дивитися одне на одного, щоб так зблизитися, чудово відчуваючи одне одного в просторі кімнати.

— Я просто хотів послухати, як люди будуть розповідати нам які чудові в нас стосунки! — говорить Хосок. — Я вже здався після танців. Але тобі треба було його провокувати... — він вказує на Джина.

— Це не його вина, — каже Намджун.

— Ай, облиш це, Джуні, — говорить Юнґі. — Усім розслабитися.

— Бранч за наш кошт, очевидно, — додає Хосок. — Ви добре тримались.

Чонґук нахиляє голову:

— Не думаю, що це так.

Чімін знову сміється. Це смикає вузли в грудях Техьона, викликаючи майже нудоту. Проте це лише жарт, немає нічого дивного чи неправильного в тому, що Чіміна це смішить.

— Це трохи співзалежно, — каже Юнґі. — Я справді не очікував, що ви всі будете настільки залучені.

— О, а я очікував, — Хосок випрямляється, випинає груди. — Ми найкращі в коханні.

— Нікого це не хвилює, — говорить Джин. — Ми засмучені низькою якістю вашого жарту.

— Знову ж таки, ти на нього повівся, — Юнґі тре обличчя. — Боже, я тепер такий п’яний.

— Так а навіщо ти пив всі ті шоти? — питає Хосок.

Юнґі вказує на свою щоку:

— Щоб викликати сльози.

— Це хардкор, — говорить Чонґук.

— Це огидно, — твердо говорить Намджун.

І якщо хоче, Намджун має право гніватися, але Техьону потрібно, щоб він це відпустив, можливо, тому що сам Техьон хитається прямо на тому краю, де ти вже посковзнувся й от-от впадеш, але твоя рівновага обманює тебе, змушуючи вірити, що ти можеш її відновити, або що хтось тебе врятує. Йому просто потрібно знайти в цьому жарт — це смішно, з усіма все гаразд. Хосок і Юнґі можуть грати у будь-які ігри зі своїми стосунками, це нікого не повинно стосуватися. Це смішно, все нормально. Все гаразд.

— Я це ненавидів, — говорить Хосок. — Ніколи не розлучаймося.

— Добре, — щасливо усміхається у відповідь Юнґі. — Кохаю тебе.

Він п'яний, тому так відверто демонструє ніжність. Хосок користується нагодою і швидко цілує його в губи. Практично всі в ресторані витріщаються. Мило.

І Техьон зривається. Бо, можливо, це добре, можливо, це ознака їхньої безпеки та довіри одне до одного, щоб отак грати, але це неприємно. Відчувається особистим, ніби пожартували над Техьоном, ніби все найважливіше та недосяжне для нього — справедлива здобич для гидкої насмішки. Наступного разу, коли він кліпає, сльози ріками заливають його щоки.

— Те? — ледь чутно шепоче Чімін, але за столом настільки тихо, що всі дивляться. Не лише їхні друзі, а й відвідувачі навколо, на всю цю сцену яку вони влаштували. Техьон тицяє серветкою в щоку. Рука Чіміна лягає йому на передпліччя, рука Намджуна — на спину.

— Ти не можеш плакати щоразу, коли програєш, — обурюється Юнґі. — Це на мене більше не діє.

Хосок штовхає його ліктем, але Юнґі не помиляється. Техьону образливо, бо його обманули, бо весь його подив нікуди не дівся, і це соромно, а потім стає ще більш соромно плакати від сорому. Тільки от тепер, коли почав, все справжнє, правдиве, глибоке, що він лише минулої ночі викопав і поки не зрозумів як носити в собі, перевертається і показує страх і сором свого підчерев'я, і ​​все це виривається з Техьона різкими, хрипкими риданнями.

Обличчя Юнґі миттєво змінюється, він починав сміятися, але раптом лагіднішає:

— Ого. Що сталося?

Чонґук обережно підсуває чипси до Техьона.

Рука Чіміна рухається вгору-вниз по лопатці Техьона і він шепоче:

— Гей, я поруч, — що звучить дуже приємно і водночас змушує Техьона заридати знову. Він закриває рот руками, але не може це стриматись.

— Гей, — кличе Юнґі. — Мені шкода. Це було не насправді, просто розіграш. Вибач, гаразд?

— Ні, ти не шкодуєш, — каже Техьон. — Ти казав це раніше.

Юнґі відкриває рот, закриває, здається справді ображеним, від чого Техьону стає ще гірше. Техьон кидає: «Просто дайте мені спокій», — і він стає другою людиною, яка підривається з-за столу і в сльозах покидає сьогоднішній  Хаотичний Бранч.

🍸🍹

Техьон проходить пів кварталу до найближчої автобусної зупинки з лавкою, просто щоб сісти, хоча це не його маршрут. Щойно виходить з того клаустрофобічного ресторану йому стає легше, але як тільки він починає плакати, то зазвичай не може зупинитися, тому сидить і жалюгідно рюмсає кілька хвилин, перш ніж спробувати вирішити, що робити далі.

Друзі цікаво інтерпретують фразу «дати йому спокій», і його телефон шалено дзижчить в кишені від повідомлень. Він дістає його, щоб ненадовго перевести у безгучний режим.

У віджеті нотаток на головному екрані з’явилася нова нотатка, яку він не створював і якої не помічав раніше. Він відкриває її й читає: «Не переживай через свої фото. Нагороди — це часом дивні політичні ігри, але якщо твій бос хоче висунути тебе на одну з них, ти вже переміг. Твоя робота прекрасна. Хьон пишається тобою».

Юнґі, мабуть, залишив її, поки сортував фотографії на телефоні Техьона і сховав, щоб Техьон знайшов її пізніше. Це справді мило. Вдумливо. Техьон підводить погляд, можливо, варто повернутися, і бачить, що до нього підкрадається Чімін.

— Знаю, ти казав залишити тебе в спокої...

— Я не мав на увазі тебе, — бурмоче Техьон і ховає телефон назад у кишеню. — Очевидно, це тебе не стосувалося.

Чімін посміхається, мило і водночас щиро задоволений, і простягає йому жовте худі Чонґука:

— Кук хвилювався, що ти змерзнеш.

Йому не холодно, сьогодні тепло і на Техьоні лонгслів, тоді як Чімін досі у своїй футболці, але жест милий, тому Техьон бере светр та просуває руки в рукави. Пахне спітнілим хлопцем, рідиною для вейпу з ароматом цукрової вати та пляжем, огидно, але заспокійливо.

Оскільки Техьон досі плаче, цей вияв турботи знову запускає потік сліз по щоках, Чімін говорить «О, Те» і забирається поруч із ним на лавку, стає навколішки, щоб обійняти Техьона за плечі та покласти щоку йому на голову:

— Мій солодкий малюк. Все добре.

Техьон обіймає його за талію та шморгає носом. Якийсь перехожий витріщається на них і він відчуває, як Чімін кидає на того злісний погляд поверх його голови. Потім Чімін обережно витирає сльози з щік Техьона, одну за одною, і притискається губами до лінії росту волосся — крихітна цятка тепла.

Можливо, йому було б некомфортно так торкатись Техьона якби він знав як Техьон про нього думає. Техьон відсувається, не настільки, щоб Чімін почувався відкинутим, але щоб опинитися поза досяжністю його губ, і відчуває цю відстань так, ніби вирізав її з самого себе.

Чімін сідає на п'яти та бере руку Техьона у свої:

— Кук почав плакати, бо ти плакав, знаєш. Немовлята вчаться наслідуючи. А потім Джин почав кричати, але перш ніж він розійшовся, Намджун тихо так каже: «Це так розчаровує, хлопці».

Техьон глибоко зітхає.

— Розумію, — каже Чімін. — Тож ми можемо повернутися та повбивати їх, якщо хочеш, але чесно кажучи, думаю, сьогодні вже всі вбиті.

— Не хочу нікого вбивати.

— Це завжди була твоєю проблемою, ти занадто добрий, — каже Чімін. — Ось чому я повинен дбати про тебе.

Техьон ледь помітно посміхається йому, хоча це, мабуть, жалюгідно, бо в нього досі течуть сльози. Чімін витирає ще кілька.

— Це був невдалий жарт, — говорить Чімін. — Але чи ще щось сталося?

Техьон киває:

— Насправді справа не зовсім у розіграші. Просто… я обдумував дещо.

— Що саме?

Техьон забув підготовлену промову. Пам’ятає, що мав багато разів повторити «я кохаю тебе». Він хоче сказати: «Я кохаю тебе і це боляче». Але він не зовсім цього хоче — він не хоче вести цю розмову в такому стані, коли Чімін почувається зобов’язаним піклуватися про нього.

Тож натомість він питає:

— Як думаєш, завтра ми з тобою могли б обговорити дещо?

Чімін робить вдих, який Техьон чує, і затримує його, ніби балансуючи на краю. На його обличчі відбивається більше емоцій ніж може поміститися водночас — нерішучість і стійкість, допитливість і впевненість.

— Поговорити?

Техьон киває. Він так зосередився на обличчі Чіміна, що забув контролювати свій вираз.

Ще одна обережна пауза, а потім:

— Звісно, — легко погоджується Чімін. — Хочеш зустрітися на фермерському ринку, спробуємо ті буріто-сніданки?

— О так.

— Круто, — руки Чіміна міцно стискають долоні Техьона. — І тоді ми поговоримо.

Техьон киває та шморгає носом, коли з горла виривається ще одна хвиля ридань. Чімін не реагує, просто вільною рукою, — іншою він далі тримає Техьона за руку, сплівши їхні пальці, — витирає нові сльози, що навертаються. Він знову підсовується ближче і торкається губами Техьонового волосся, брови. Він витирає сльозу з підборіддя і залишає там руку, тримає щелепу Техьона.

— Чімін, — тихо говорить Техьон.

Вони сидять на жвавій вулиці, водії з авто та перехожі з тротуару витріщаються, але Чімін лише запитально мугикає і цілує сльозу на щоці Техьона.

Техьон нічого не може сказати. Його серцебиття сповільнюється, можливо, заспокоюється після такого тривалого шаленства, стає сильнішим і впевненішим. Його очі заплющуються.

Чімін знову цілує його в щоку, торкається носом скроні, змахує солену доріжку біля губ. Він цілує повіку Техьона, дивне й інтимне відчуття, адже очі Техьона гарячі й вологі від плачу. Техьон робить один рівний вдих без схлипування, а потім Чімін піднімає обличчя Техьона і цілує його в губи.

Простий поцілунок, його губи м'які та притиснуті до губ Техьона, але він триває. Занадто довго для заспокійливого жесту, занадто довго для неправильного трактування. Достатньо довго, щоб зітхнути, повний, розслаблений видих у щоку Техьона. Очі Техьона розплющуються, а очі Чіміна заплющуються. Він дуже міцно стискає руку Техьона. Техьон повертається до нього, обіймає вільною рукою Чіміна за талію, і Чімін тремтить, хоча надворі спекотно, і це неможливо не помітити.

Він відступає на сантиметр, майже не відхиляється, тримаючись якомога ближче:

— Це підлий жарт, — видихає Техьон.

— Це не жарт. Ти ж знаєш, що це не жарт, — Чімін відхиляється далі та знову торкається обличчя Техьона, окреслюючи лінію вилиці та носа. — Поговоримо завтра, як ти пропонував.

— Добре, — Техьон заплющує очі та дозволяє себе заспокоювати. Йому справді є що сказати, але зараз приємно дозволити Чіміну взяти ініціативу. Автобус, на зупинці якого вони сиділи, проїжджає і зупиняється для них, але Чімін дивиться на водія з безпідставною розгубленістю і махає рукою, щоб він їхав далі.

Техьон хихикає:

— Мені варто було б піти на свій справжній автобус.

— Автобус, — повторює Чімін з огидою. — Змусь Хосока підвезти тебе. Змусь його благати про це.

Ось так сидіти, тримаючи Чіміна за руку на сонці, розвіює частину туману який огортав Техьона весь день. Він замислюється чи не занадто він зірвався на Юнґі та Хосока через те, в чому вони насправді не винні. Чи не пройшов би день краще у всіх, якби він зранку чесно зізнався, що саме його гризе.

— Тільки не думай зараз дати слабину, — каже Чімін. — Ти міг би витиснути з цієї ситуації купу очок провини.

Неприємно згадувати, що Юнґі сидить там на Хаотичному Бранчі, на нього з усіх сторін кричать, а він занадто п'яний і сповнений почуттям провини. Техьон тихо схвильовано пищить.

— Юнґі скористався привілеями хьона, щоб маніпулювати тобою, — Чімін штовхає Техьона в плече. — Не піддавайся!

— Я постійно використовую привілей донсена, щоб маніпулювати Юнґі. Якби він інвестував усі гроші, які витратив на моє морозиво, то, мабуть, вже міг би піти на пенсію.

— Ну, ти на це заслуговуєш.

— Одного разу він висміяв мою сорочку, і я змусив його купити мені слаш, просто щоб вилити на нього.

Чімін посміхається, очі блищать:

— Цілком розумно.

— У перший день, коли він мав сам вести заняття як асистент викладача, я ввалився в аудиторію вбраний у кігурумі іншопланетянина і не йшов, поки він перед усіма своїми студентами не сказав, що любить мене.

Чімін від сміху падає на плече Техьону:

— Класика.

— Я люблю цього дивного чоловічка, — каже Техьон. — Чому він такий маленький? Він просто ставав дедалі дивнішим, а не більшим.

Чімін пильно дивиться на нього:

— Краще стеж за язиком.

Техьон змінює тактику:

— Цього ботана. Цю істотку. Я хочу повернутися та обійняти його.

— Стисни його, аж поки очі не вилізуть, — схвально киває Чімін. — Щоб знав.

— Так і зроблю. От побачиш, — Техьон підводиться і бачить, що Чімін рухається разом із ним, не випускаючи його руки. Він дивиться вниз на пальці Чіміна переплетені з його власними, на найулюбленішу руку у світі.

— Все добре? — запитує Чімін. Техьон киває.

— Я сильно заплаканий?

— Ти такий гарний коли плачеш, аж бісить, — заспокійливо говорить Чімін. — Просто трохи розтріпаний і драматичний, все в нормі.

Мабуть, він просто люб’язний, але Техьон це прийме:

— Дякую.

— Будь ласка. Я маю на увазі, не кожен зможе мати гарний вигляд в цьому худі.

— Не повіриш, але пахне ще гірше, ніж на вигляд.

— О боже.

🍸🍹

— Ти мій найкращий друг. Для мене немає нічого важливішого у світі за твою дружбу. Але нещодавно я зрозумів… що це не єдиний спосіб, яким я тебе люблю. Я люблю тебе всіма можливими способами, — Техьон простягає руку через стіл для пікніка пропонуючи жовтий нарцис. — Чімін, я кохаю тебе.

Чімін закриває рота руками й так сильно сміється, що його очі перетворюються на милі півмісяці, а щоки шаріються, але він відводить руку, щоб взяти квітку.

— О, — каже він, — ох, о. О боже. Я підозрював, що це буде добре, але це дуже солодко, — він переплітає свої пальці з пальцями Техьона і міцно тримає його за руку. — Я теж кохаю тебе.

Вони їдять буріто, розмовляють про минуле та майбутнє і штовхають один одного ногами під столом. Потім Чімін іде по воду з якоюсь дивною, наполегливою терміновістю. Він не каже прямо, що це щоб їм не довелося цілуватися з «подихом буріто», але натяк цілком зрозумілий.

Поки його немає Техьон кладе в рот м’ятну цукерку і перевіряє телефон.

Юнґі
Як пройшло?

Ви
Добре! Дуже добре!! Справді добре!!

Юнґі
Чудово. Радий за вас, хлопці.

Ви
Дякую! Ти мав рацію щодо квітки, гарний жест.

Юнґі
Хьон ніколи не помиляється

Ви
❤️🧡💛💚💙💜💜💜💜💜

Юнґі
🖤