Work Text:
Хіната накинула на плечі кофту, намагаючись зігрітися. Народжена в помірному кліматі країни Вогню, вона так і не звикла до притаманних Суні перепадів температури. Проте, незважаючи на вечірню прохолоду, вона продовжувала вперто шаткувати цінну в цих краях зелень. На пательні шкварчало м’ясо, а збоку варився рис — усе для ситого застілля.
Раптом почувши підозрілий писк, дівчина відірвалася від плити й мерщій гайнула в сторону вікна, але завмерла ще на півдорозі й, неспроможна втримати прилив втомленої ніжності, розтягнула губи в усмішці: все гаразд. То її крихітний син кумедно тріпав ніжкою, солодко прицмокуючи уві сні. Мабуть, йому щось снилося.
Вона підкралась до колиски на саменьких пальчиках, уже знайома з чутливим слухом немовляти. Вдивляючись у пухкеньке личко, де кожна рисочка нагадувала про його батька, Хіната ні про що не шкодувала.
***
Їй не було місця в Коносі, відколи стало очевидно: Наруто-кун ніколи не відповість взаємністю. І ніхто не був винний, просто… Десь всередині щось тріщало кожного разу, як він затримувався деінде, лишень би без неї, а потім ховав очі від сорому. І мовчав. Звісно, що він не зраджував, це ж все ще Наруто: сонячний, чудовий, неймовірний. Дівчина навіть не була певна, що він уникав її свідомо — але так навіть гірше, бо й сказати йому, виходить, нічого. Хіба можна докоряти надмірною підготовкою до поста Хокаґе?
В один самотній весняний ранок, коли все довкола квітло, її терпіння луснуло. Хіната, наважившись, зібрала свої речі й, залишивши коротку записку, гордо увійшла в нове життя. Вона ще не знала, куди піде, але розуміла, що вдома, у клані, її не чекають — пройшло ще дуже мало часу з реформації, а зміни всім їм обійшлися надто дорогою ціною.
Тепер, залишившись на уламках минулого, розвінчана спадкоємиця Х’юґа, яка всю свою життєву філософію побудувала довкола Удзумакі Наруто, сама не була певна, що знає, ким є насправді. Тому, отримавши дозвіл від Шостого, вона попрощалася з друзями й минула ворота селища, вдихаючи солодкувату волю на повні груди. Попереду був нескінченний світ, що компактно розкинувся на мапі, й Хіната готувалась, що подорож може розтягнутися на роки. Настав час пізнати себе.
***
Дівчина виринає зі спогадів і миттєво полишає дитя, поправивши пледик, коли відчуває запах горілого. Вона поспішає скрутити вогонь й жваво помішує готову засмажку, відібравши пару обвуглених шматочків. Доки рука на автоматі солить рис, вона кидає швидкий погляд на годинник — пізно, але не страшно: ще жодного разу Ґаара не дозволив собі не прийти додому на вечерю, знаючи, що його чекають.
***
Все відбувалося так стрімко, наче доля тільки її й чекала: після довгих мандрів Хіната врешті вирішила навідатися до Сунаґакуре. А там… Стандартна реєстрація в Палаці Кадзекаґе і зустріч з Ґаарою, що плавно переросла у приємну екскурсію «для своїх», де Х’юґа заново відкрила для себе не лише поселення, а і його молодого лідера. Того вечора було багато вогників, незвичної архітектури, й зовсім не відчувався плин часу. Гостя безповоротно закохалася у це місце, розглядаючи все довкола очима но Собаку й вслухаючись у його зворушливі оповіді про Батьківщину.
Осісти було справою кількох тижнів — Рада селища, зацікавлена в ній як у власниці б’якуґану, хутко дала добро, а Шостий і так від початку знав, що її очі захищено розробкою Харуно, що доєдналася до реформ у клані. Вже отримавши посвідку, Хіната без проблем влаштувалася в місцеву Академію шінобі викладачкою.
Потягнулися барвисті будні, наповнені заняттями й цілою юрбою непосидючих дітей — проте тут їй подобалося все: оточення, нові страви, дещо нервова робота й навіть рідкісні зустрічі з керівництвом. Так би й тривало надалі, якби знову не втрутився випадок: Хіната прийшла до кабінету Кадзекаґе зі звітом пізно ввечері, затримана учнями, а натомість застала втомленого життям юнака, у якого щойно зірвалися бажані заручини.
Повітря раптом стало зовсім мало — так їй було прикро. Вона сіла поряд, сподіваючись хоч якось розрадити, знаючи цей біль. Втім, душевна розмова обернулася пасткою: слово за слово, відвертість за відвертістю, дрібка щирого тепла й гаряча кава зі спеціями — цього було достатньо, щоб до ранку Хіната згадала, як це, коли червонієш під чужим пильним поглядом й палаєш від бажання побачитися знову за будь-якої пристойної нагоди. І вона б спробувала забути про це, вмовляючи, що їй все приснилося, але но Собаку її випередив: вранці в кабінеті Х’юґа стояв квітучий кактус із листівкою.
І закрутилося.
***
Дівчина здригнулася, коли відчула дотик до плеча, проте одразу ж розслаблено відкинулася на тверді груди свого чоловіка. Її ніжно пригорнули у відповідь й дозволили сховати голову у цупких полах накидки. Вона так скучила…
— Я дуже скучив за тобою… — наче читаючи думки, тихо пробурмотів Ґаара їй у маківку, цілуючи. Однак гучний надривний плач змусив його мученицьки заплющити очі. Знову. — Так, синку, я точно не забув про тебе, ні-ні… — застогнав він під сміх дружини, й розірвав обійми тільки для того, щоб притиснути до шиї хлопчика, схожого на нього, як дві краплі води.
— Не знаю, в кого Шодзі-чян такий вередун, — підійшла до них збоку дівчина. — Проте реагує він так тільки на тебе.
Но Собаку виглядав трохи скептично, але його увагою швидко заволодів син, хвацько намагаючись дотягнутися до волосся батька. Навчений гірким досвідом, він всунув йому в долоньки першу-ліпшу іграшку, якою негайно боляче отримав по носі.
— Вже не поможе, — засміялася Хіната, забираючи малого, коли він невдоволено зарепетував. — Схоже, тобі доведеться змінити зачіску, любий. Принаймні доки Шодзі-чян не підросте.
Ґаара тяжко зітхнув, але кивнув, погоджуючись з порадою. Йому ще потрібно заварити «найсмачніший в світі» чай й помити посуд, щоб вони змогли відпочити.
Очікуючи за столом, вона з легким серцем наспівувала колискову. У неї дім — повна чаша, улюблена робота і лист від Ханабі з запрошенням у гості.
Уже через декілька хвилин подружжя воркотіло, притулившись один до одного, і стискало в лагідних обіймах свій найдорожчий скарб. Щасливі, вони нарешті були вдома.