Work Text:
- Ні, ви не посмієте! Тільки торкніться мене і я вирву серця кожному з вас!
Сюе Ян кричить голосно, істерично, виривається з рук адептів в білому, які намагаються втримати його на колінах.
- Що тут відбувається?
Сюе Ян затихає та обертається на знайомий голос.
- З тих пір, як ти дозволив цьому псові вільно розгулювати кланом, від нього одні біди.
- Він не учень клану, а гість. Я не можу вимагати від нього виконання всіх правил.
- Він в’язень! І взяв у заручники адепта під час спроби втечі з Хмарних Глибин.
- Наскільки я знаю, він живий і здоровий. Сюе Ян обіцяв нікому не шкодити.
- Обіцяв? Він щойно обіцяв вирвати нам серця! Але ти продовжуєш його захищати?
- Я обіцяв йому, що тут йому дадуть шанс і не ставитимуться упереджено, і смію вимагати того ж від дядька.
- Скільки шансів йому потрібно? Січеню, - Ціжень втомлено зітхає, - бачу, карати його ти не збираєшся. Проте відповісти за вчинки треба. Скажи мені ось що: якщо пес кусає людину, хто в цьому винен? Пес чи його господар? Забрав його в Ґусу, хоча це поставило нас у скрутне становище перед радою кланів, дозволив жити, хоча він заслуговував на смерть, прибрав від нього варту і дозволив вільно гуляти резиденцією - і я заплющив на це очі. Однак, я більше не маю наміру потурати твоїм забаганкам. Він тут не один і я вимагатиму послуху. Ти дав притулок скаженому псу і, якщо не можеш владнати з ним і виховати його, то візьми відповідальність або приспи.
За хвилину роздумів Глава Лань опускається на коліна і складає руки для поклону.
- Січень готовий прийняти покарання за пана Сюе.
- Ось яке рішення ти ухвалив. Розпочинайте. А цей, - Ціжень киває на шокованого Сюе Яна, поки його відтягують убік, - нехай дивиться.
- Якого біса? Ти йобнувся? Та ви всі йобнулись!
Сюе Ян збирався сказати ще багато чого, але його змусили мовчати заклинанням. Він міг би його з легкістю розірвати силою, але був надто вражений. Здавалося, що вперше він не знає, як реагувати. Сміятися, злитися, зловтішатися? Він дивиться, як розмірено сипляться удари на спину Січеня, один за одним, і не знає, що має відчувати. У вухах дзвенить від свисту ферул і час, здається, зупинився. Сюе Ян приходить до тями від суворого голосу Ціженя.
- Сподіваюся, ти зробиш правильні висновки.
- Січень дякує дядькові за настанови.
Глава Лань встає, кланяється ще раз, підхоплює Сюе Яна під лікоть, і веде його в сторону кімнат.
- Навіщо ти це зробив? - Запитує Сюе Ян, як тільки за ними зачиняються двері.
- Хотів захистити.
– Захистити? Мене? Ха-ха. Яке благородство, Цзеу-цзюню. Не треба мене захищати! Усі ви, заклиначі, граєте в свою показну шляхетність з людськими життями. Хто взагалі просив тебе лізти? Сподобалось тобі? Награвся? То хай тебе щодня луплять! Теж мені, захисник нев’єбєнний.
- Мої наміри чисті. Я щиро хочу допомогти.
- Забирайся! - Сюе Ян підхоплює все, що під руку трапиться і жбурляє в Січеня. - Пішов нахуй! Просто іди нахуй!
Січень спритно ухиляється від предметів, що летять у нього, ловить особливо цінні і зовсім не збирається йти. Виплеснувши емоції, Сюе Ян йде в глиб кімнати, лягає на ліжко і відвертається.
- Іди геть.
- Я волів би залишитися, якщо дозволиш.
- Роби, що хочеш.
Січень лягає поряд. Сюе Ян мовчить і тишу перериває лише його гнівне сопіння.
- Не боїшся, що переріжу тобі горлянку?
- Зброї ти не маєш, а твої духовні канали заблоковані.
- Навіть так прямо зараз я можу вбити тебе дванадцятьма різними способами.
- Ти не станеш.
- Чому ти не злишся?
- А повинен?
- Я можу спалити це місце до тла.
- Пожалій мою бідолашну спину. До того ж, я хотів би, щоб це місце стало твоїм домом.
- Ти, звичайно, не ображайся, але ти якийсь йобнутий.
«Січеню, та що з тобою не так?»