Work Text:
Сіпікей йшов до Понка.
Вони не бачилися декілька днів і Сіпікею хотілося провідати свого друга, особливо після того, як згоріло Лимонне дерево, що як виявилося не було вперше. Насправді, це було щось типу ходячого жарту поміж мешканцями серверу і, очевидно, бавило всіх окрім самого Понка.
Навіть, якщо це траплялось не в перший раз, Сіпікей міг ясно бачити наскільки ж прикро і боляче Понкові. Він прикривав це за гнівом, за речами сповненими метафорами(дуже влучними, на думку Сіпікея), але насправді йому дійсно було дуже й дуже неприємно. Тож Сіпікей хотів побачити свого друга і може розважити його трохи.
Що він ще дізнався, так це те, що у Понка було дуже багато баз. Зараз він більше тусовався у новому світі, за тим біком портала, але все ще заходив до свого старого дому. Чи якогось з них.
Тому було дуже важко визначити місцезнаходження Понка саме зараз. Найкраще всього було запитати через комунікатор, але Сіпікей хотів зробити сюрприз. Нерішуче дивлячись на невеличкий девайс, з клавіатурою і маленьким екраном, Сіпікей зважує усі варіанти, не замічаючи як нігтем починає шкрябати наліпки. Коли ж він помічає це, налякано здригається, але потім розслабляється, розуміючи, що все добре. На його комунікаторі було декілька наліпок лимонів від Понка і маффіни від Бєда. Йому обіцяли знайти з лисицями, можливо спитати когось на ім’я Фанді, але того давно вже не бачили на сервері.
Сіпікей зітхає і все ж таки прибирає комунікатор в карман. Це не повинно бути так тяжко, подумаєш скільки може бути тих баз, він впорається. Мабуть.
Але сьогодні Сіпікею везе, бо піднімаючи голову він помічає початок містка, десь за кількома пагорбами. Сіпікей щурить очі, але коли розуміє, що бачить абсолютно нічого, натягує маску в формі лисячої морди. В повітрі звучить той самий звук «пуф», трапляється магія і тепер Сіпікей вже стоїть у формі лиса. У цій формі його зір становився краще і зараз маючи маску на обличчі, він може помітити силует фігури, сидячою на містку. І чим ближче він підходе, тим знайомішою починає здаватися і худі, і маска.
Сіпікей підкрадається ближче, безшумно ступаючи по траві, а потім наскакує на Понка, починаючи тормосити його за плечі:
-Я прийшов за твоїми життями! – кричить він на вухо Понку, а потім отримує тарілку з якимось десертом собі у лице.
-Господи, Сіпікей! Ти мене налякав, йолопе!
-Це не означає, що треба вимазувати мене у десерті! – гаркає у відповідь лис, облизуючи язиком морду. – Смачно. Що це?
-Лимонні панкейки. Якщо б ти мене не налякав - я б дав тобі, але йолопи не отримують панкейків.
-О, та ладно тобі! – Сіпікей присаджується біля Понка, все ще облизує обличчя язиком, за що отримує образливий погляд від нього.
-Огидно. Зачекай тут, я принесу тобі рушник.
Понк повертається з балансуючим в одній руці підносом з паперовими рушниками і двома тарілками з десертом.
-Я думав йолопи не отримують десерти. – щурить очі Сіпікей, широко посміхаючись.
-Я знаю. Я з’їм обидва прямо перед твоїми очами, щоб ти знав краще в наступний раз.
-Ооо, але Понк! Будь ласка, мені дуже шкода, поділися, ну ж бо!
-Добре-добре, якщо ти аж благаєш мене…Ти заслужив десерт.
-Ура! Дякую. – посміхається Сіпікей, беручи тарілку собі на коліна, перед цим витирає обличчя рушником.
-Будь ласка. – посміхається Понк, знімаючи маску.
-Чому ти був у масці, якщо їв десерт? – питає Сіпікей, прибираючи рушник в бік.
-А, просто…Не встиг її сняти.
Сіпікей киває, не рішаючись сказати Понкові, що він виглядав так, як навіть і не збирався їсти. Замість цього, він звертає увагу на десерт у тарілці і відколює собі невеличкий шматок.
-МММ! – з задоволенням промовляє Сіпікей, коли куштує десерт, - це так смачно! Відколи ти вмієш так готувати?
-Так я тобі і розповів. – сміється Понк, але також відкушуючи від своєї порції, говорить: - це просто хобі. Я не дуже гарний в цьому.
-Жартуєш?! Це найкраще, що я куштував колись! – На підтвердження цього, Сіпікей відламує великий шматок і ледве не роняючи його, запихає собі до рота. – Нафт не гвопфи твак.
-Прожуй спочатку, йолопе! Ще подавишся і помреш так тупо! – Понк б’є його по плечу і Сіпікей ледве стримається, щоб не почати кашляти. Заміть цього він приймає пораду Понка і прожовує швиденько.
– Я говорю, щоб ти навіть таке не казав.
Понк дивиться на нього якось по дивному, а потім посміхається.
-Я радий, що тобі подобається.
Декілька хвилин вони сидять у тиші, кожен жуючи свій десерт. Сіпікей справляється зі своїм швидко, поки Понк ледве з’їдає половину. Лис мовчки слідкує за цим з інтересом, а потім ввічливо пропонує закінчити порцію Понка, мовчки протягуючи руку. Понк киває і віддає порцію Сіпікею, який швидко з нею скінчає.
-Так… - він відкидається назад на лікті, з інтересом дивлячись на свого друга, - що сьогодні за день?
-Га?
-Ну, яка причина, що ти вирішив куховарити сьогодні?
-А..- Понк бере приклад Сіпікея і відкидається на спину. – Я повинен був сьогодні зустрітися с моєю подругою.
-Ага? А чому не зустрілися?
-По її словам, вона зустрілась з колишнім другом і їх зустріч не пройшла гарно.
-Ух…- Сіпікей замовкає, а потім знову питає: - Ви з нею близькі?
-Мені хочеться так думати. Нікі допомогла мені у скрутну годину. Після…інциденту з рукою мені було нікуди йти. Вона знайшла мене, допомогла з раною, а також запропонувала пожити трохи з нею. Тож, я залишився і ми стали друзями.
Понк кладе руку на живіт и закриває очі, дихаючи повними грудями. Сіпікей мовчи дивиться на нього, очікуючи продовження.
-В неї є така звичка: пекти, коли вона нервує. Однієї ночі, я спіймав її за цим і допоміг. С тих пір, коли один з нас відчував себе не в своїй тарілці, будь то день чи ніч, ми разом йшли на кухню і готували. Деякий час потім, я переїхав від неї, але ми зробили певну традицію зустрічатися один раз на місяць і готувати разом. Одного разу в неї, інший в мене.
-І сьогодні, саме через цю зустріч, вона не змогла прийти?
-Ага. Але я не виню її. Я не дуже знаю ту її історію з Вілбуром, але повір мені, це як би я зустрівся с Семом. – Понк робить паузу. – Можливо навіть гірше.
-Ох… - відповідає Сіпікей, також вкладаючись на траву. Був вечір і сонце вже сховалося за обрієм. Потихеньку почали з’являтися зорі. Коли небо стало більш темного кольору, Сіпікей повертає голову до Понка і говорить:
-Що, якщо я сьогодні її заміню?
-Що? – Понк відкриває очі и повертається до Сіпікея. Тільки зараз лис помічає червоні плями у глибині очей Понка і він вже знає, що це є наслідком від служіння Яйцю.
-Нікі сьогодні не змогла прийти. Я буду замість неї. Ми підемо до твоєї кухні і спробуємо щось приготувати.
Понк дивиться на нього здивовано, але потім його погляд стає скептичним:
-Ти спалиш мою кухню.
-Що?! Ні! Я не такий вже і поганий в готовці!
-Ага, я точно не підпускаю тебе до своєї плити.
-Понк! Дай мені хоча б шанс!
-Добре. Давай підемо щось приготуємо.
Вони встають і разом спускаються з мостика до будинку Понка, що був вбудований прямо в пагорб. Вони вирішують зробити щось легеньке на ніч і Сіпікей дійсно ледве не спалює кухню Понка, навіть якщо він кричить, що це не його провина. З криками, сміхом і поштовхами вони закінчують готувати десь близько другої ночі і виснаженні просто вкладаються до постелі, навіть не турбуючись про остигаючу їжу чи ще щось.
Десь виють вовки.